Ніколи раніше не думав, що буду спати в лісі під деревом в дощ, та ще після того довго хвалитись наскільки це було круто. Замучила ностальгія. Пам'ятаю, перши свої рази. Постійно боявся заблукати. Завжди тримався когось з більш опитних. Але десь так на третю гру освоївся і набрався наглості. Почав памятати дорогу і весь час орієнтуватись де свої, а де чужі. Вже не боявся бігати, навіть якщо ледве бачив свої руки в темноті.


Читати далі →

Згадав історію гри “Ракетний удар” в Стрию. Останнє наше завдання було захистити будівлю від противника. Вона нагадувала корівник серед лісу. В середині ніяких перегородок. Вікна були чи то забиті, чи то просто відсутні. Попасти в середину можна було тільки через задні чи передні двері.
Залишатись всім в середині смислу не було ніякого. Скупчення допомогло б тільки противнику. Я залишив свій налобний ліхтар на останках дверей. Він чудово освітлював дорогу. Але і так було ясно, що з дороги прямо в в лоб мало хто піде (помилився, пішли). Плюс він сильно осліплював і абсолютно не дозволяв побачити, що відбувається в середині.


Читати далі →